Перша допомога пораненим на фронті українським бійцям та їх евакуація до стабілізаційних пунктів — одна зі сфер, де держава роками не може налагодити ефективну роботу. На 10 рік війни в багатьох українських військових все ще не має якісної аптечки й набору з чотирьох якісних турнікетів (один турнікет на кінцівку). Ціна такої неефективності надвелика – життя українських захисників.
Шість причин, як ми до такого дійшли
1. Відсутність стандартів, методики та системи перевірки якості аптечок, турнікетів, інших медичних засобів, що передаються в Сили безпеки й оборони.
Все, що купують державні органи, надсилають союзні країни та благодійники як гуманітарну допомогу, передається в військові частини без перевірки та відсіювання неякісних засобів.
Наприклад, американський турнікет, рекомендований найавторитетнішим органом по тактичній медицині — Комітетом ТССС при Міністерстві оборони США, та його китайська підробка виглядають схоже. Перший рятує життя в 99% випадків, другий – як пощастить.
2. Радянська процедура обліку та списання медичних засобів, що застаріла, але все ще використовується в Силах безпеки й оборони.
Вже використані чи знищені під час бойових дій аптечки та турнікети можуть місяцями залишатися на балансі та спотворювати статистику. Забезпечена на папері бригада ЗСУ може по факту мати 1/3 від необхідної кількості медичних засобів. При цьому на балансі американський турнікет й китайська підробка обліковуються однаково як повноцінні одиниці. Тому складно вчасно виявити прогалини у медичному забезпеченні та їх швидко закрити.
3. Відсутність інституції, яка б взяла на себе відповідальність. Різні шматочки функцій та відповідальності розкидані між Міноборони, МВС, командуванням Медичних сил. Відповідальні за цю сферу посадовці сфокусовані на тому, щоб не порушити чинне законодавство, яке дуже фрагментоване та не адаптоване до умов воєнного часу.
Обговорення проблем та шляхів вирішення часто підміняється перекиданням відповідальності й намаганням довести, що проблем насправді не існує. Типовою реакцією на звернення волонтерів є створення робочих груп, які засідають в різних форматах вже майже 10 років без істотних результатів. Хронічний процес замість результату.
4. Відсутність єдиних стандартів щодо навчання та медичного забезпечення бійців та військових медиків, які потрібно запровадити в ЗСУ, НГУ, прикордонних військах, поліцейських підрозділах, що беруть участь в бойових діях.
Україні потрібно більше центрів, де проводилось б їх навчання за єдиними стандартами на базі стандартів ТССС. У нас вже є достатня кількість досвідчених інструкторів та бойових медиків, з яких можна сформувати команди для таких центрів.
Бойові медики 93 бригади «Холодний Яр» надають невідкладну медичну допомогу пораненим військовослужбовцям бригади на стабілізаційному пункті на Бахмутському напрямку 21 травня 2023 року. Фото Getty Images
5. Відсутній адекватний cost-benefit аналіз.
Замість того, щоб зараз витратити $200 на забезпечення бійця якісною аптечкою та чотирма якісними турнікетами, потім держава буде оплачувати довгостроковий процес реабілітації тих, хто вижив, але отримав ускладнення через неякісну аптечку. Або 15 млн гривень допомоги родині бійця, який не зміг зупинити кров неякісним турнікетом.
6. Прірва в розумінні реальної ситуації між бойовими медиками, що працюють на передовій, медиками, що евакуюють поранених під вогнем, та керівництвом, що відповідає за ці напрямки роботи (на рівні КМС, міністерств та бригад).
Відмова приймати неякісні медичні засоби, вимоги забезпечити підрозділи необхідними засобами та евакуаційним транспортом, звернення до волонтерів та благодійників, ініціатива щодо застосування нових стандартів та методів надання першої допомоги, часто призводять до санкціонування ініціативних медиків. Це створює систему певного негативного відбору.
При цьому військові медики, що цілодобово рятують життя побратимів та посестер, повинні вести десятки журналів обліку та форм звітності. За неправильне їх заповнення їм теж «прилітає» від керівництва.
У сфері надання першої допомоги в бойових умовах є всі ознаки системи, яка не працює: криза лідерства, неефективний менеджмент, відсутність контролю якості, недостовірна звітність та статистика, величезна забюрократизованість процесів, покарання за прояви ініціативи на місцях, ігнорування проблем. Це все унеможливлює пошук та залучення ресурсів для їх вирішення.
Штаб та польовий госпіталь українських військових у Бахмуті, квітень 2023 року. Фото Getty Images
Шість кроків, як все змінити
1. Визнати наявність цих проблем.
2. Визначитися з інституцією, яка насправді буде зацікавлена в якісному покращенні ситуації.
3. Залучити для допомоги наявні ресурси.
В Україні є значна кількість досвідчених військових медиків, фахових інструкторів з тактичної медицини, ефективних волонтерських фондів та груп, які охоче підставлять плече, якщо побачать справжнє бажання держави покращити систему.
Є міжнародні партнери, які теж будуть раді допомогти. Особливо, зважаючи на те, що в грошовому вимірі кількість ресурсів, необхідних для медичного забезпечення ЗСУ, на порядок нижче коштів, які необхідні на озброєння Сил безпеки й оборони.
4. Запровадити якісну систему планування потреб й ресурсів, що дозволить передбачати дефіцити та приймати вчасно заходи щодо закупівлі/отримання відповідних медичних засобів.
5. Спростити та диджиталізувати всіх процеси обліку та списання.
6. Синхронізувати між собою чинні нормативно-правові документи та запровадити єдині стандарти тактичної медицини в усіх Силах безпеки й оборони.
Роботи на багато місяців, але це підйомні завдання за наявності політичної волі до змін.
